Ревізійне ендопротезування при асептичній нестабільності ацетабулярного компонента ендопротеза та дефектах кульшової западини

НАЦІОНАЛЬНА академія медичних наук України ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „інститут травматології

та ортопедії Академії медичних наук україни”

РЕВІЗІЙНЕ ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ ПРИ АСЕПТИЧНІЙ

НЕСТАБІЛЬНОСТІ АЦЕТАБУЛЯРНОГО КОМПОНЕНТА ЕНДОПРОТЕЗА ТА ДЕФЕКТАХ КУЛЬШОВОЇ ЗАПАДИНИ

ВСТУП

Методичні рекомендації присвячен проблемі діагностики та лікування асептичної нестабільності ацетабулярного компоненту у хворих з дефектами кульшової западини.

Зі збільшенням кількості хворих з тяжкою патологією кульшового суглоба та широкого використання методу ендопротезування, на жаль, значно зросла також і кількість ускладнення цього виду оперативного лікування [Г. В. Гайко, 2000; Г. І. Герцен, 2003; В. Г. Климовицький, 2006; С. І. Герасименко, 2008; М. О. Корж, 2009; О. А. Бур’янов та інш., 2008].  Нестабільність через 10 років після протезування окремо ацетабулярного компонента складає, за Шведським реєстром (Sv. reg) 2008 р., більше 13,0 %, тоді як стегнового – тільки 4,0 %. Саме вона, в переважній більшості випадків, понад 80 відсотків, є показом до ревізійного протезування [О. І. Рибачук, 1997; О. Є. Лоскутов та інш., 2009; W. G. Paprosky, 2007; M. N. Huo, 2008]. Потреба у ревізійному протезуванні зростає з драматично прогресуючою швидкістю, Україну також ще чекає пік кількості ревізійних операцій [М. К. Терновий, 1998;  В. І. Нуждин,  2001; S. M. Sporer, 2006; W. G. Paprosky, 2006; В. А. Філіпенко, 2008; В. А. Попов, 2009].

За світовими даними, результати ревізійного протезування значно гірші первинного. У строки 10 років після операції повторна нестабільність ревізійних компонентів становить 31 %, до 15-ти років – майже 60 %. За даними деяких авторів, нестабільність ревізійного компонента наступає раптово у 46 % у перші 3-4 роки [F. H. Pollock, 1992; C. M. McAllister, 2000; В. П. Волошин, 2008; Н. В. Загородний, 2006]. Якість життя пацієнтів та тривалість стабільного і безболісного функціонування ревізійного ендопротеза залежить, значною мірою, від анатомічної повноцінності кульшової западини, яка є опорою, ложем для ацетабулярного компонентa ендопротеза. Але слід відмітити, що такі явні ознаки нестабільності як виражений больовий синдром, порушення функції суглоба, прогресуюче рентгенологічне просвітлення між компонентами ендопротеза та кістковим ложе, зміна позиції компонентів протеза та його руйнування з’являються лише після 3–5-ти років функціонування нестабільного ендопротеза [Х. З. Гафаров, 1994; Н. А. Данилова, 1997; В. М. Демьянов, 2000; О. М. Косяков, 2009]. На практиці, в Україні до 80 % пацієнтів звертаються за допомогою несвоєчасно, уже зі значними дефектами кісткової тканини протезованого кульшового суглоба, що значно ускладнює ревізійне протезування [Алок Бонсал, 1998; С. І. Герасименко, 2001; Г. В. Гайко, 2000; О. М. Косяков,  О. О. Коструб, 2008].

Підсумовуючи сказане вище, стає зрозуміло, що вияснення причин незадовільних результатів ревізійного протезування у хворих з дефектами кісткової тканини кульшової западини та розробка заходів щодо його покращення є актуальною проблемою.

Методичні рекомендації розраховані на лікарів ортопедів та реабілітологів.

Повний текст методичної рекомендації містить багато ілюстрацій та таблиць.

Ви можете завантажити його та прочитати: ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ